Одним із шляхів оновлення змісту освіти та узгодження його з потребами сучасності є орієнтація навчально-виховного процесу на набуття ключових компетентностей та створення ефективних механізмів їх запровадження.

Початкова ланка освіти – фундамент шкільного навчання, адже саме тут закладається основа для формування особистості майбутнього громадянина.

Вона покликана забезпечити подальше становлення і різнобічний розвиток особистості дитини, цілеспрямовано виявляти й розвивати її здібності в різних видах діяльності, створити умови для повноцінного засвоєння базового рівня освіти й уміння вчитись.

Компетентність — це здатність, яка базується на знаннях, досвіді, цінностях, отриманих завдяки навчанню. Компетентність є кінцевим результатом навчання, мета якого полягає у формуванні й розвитку особистості учня, розкритті його здібностей і талантів.

Ключова компетентність охоплює низку загальних навчальних і пізнавальних умінь. Вміє вчитися той учень, який сам визначає мету діяльності або приймає поставлену вчителем; проявляє зацікавленість у навчанні; докладає вольових зусиль; організовує свою працю для досягнення результату, відбирає або знаходить потрібні знання, способи для розв‘язання задачі; виконує в певній послідовності сенсорні, розумові або практичні дії, прийоми, операції; усвідомлює свою діяльність і прагне її вдосконалити;  має вміння і навички самоконтролю і самооцінки.

Ключові (метапредметні, універ­сальні) компетентності — загальнокультурна, соці­ально-комунікативна, інформативно-пізнавальна,саморегуляції, креативна — відображені у змісті всіх освітніх галузей початкової школи.

1. Ціннісно-смислова компетентність. Це компетентність у сфері світогляду, пов'язана з ціннісними орієнтирами учня, його здатністю бачити та розуміти навколишній світ, орієнтуватись у ньому, усвідомлювати свою роль і призначення, творчу спрямованість, уміти вибирати цільові та значеннєві установки для своїх дій і вчинків, приймати рішення. Дана компетентність забезпечує механізм самовизначення учня в ситуаціях навчальної й іншої діяльності. Від неї залежать індивідуальна освітня траєкторія учня та програма його життєдіяльності в цілому.

2. Загальнокультурна компетентність. Коло питань, в яких учень повинен бути добре обізнаний, мати пізнання та дуже широкий досвід діяльності: це особливості національної та загальнолюдської культури, духовно-моральні основи життя людини й людства, окремих народів, культурологічні основи сімейних, соціальних, суспільних явищ і традицій, роль науки та релігії в житті людини, їх вплив на світ, компетентності в побутовій і культурно-дозвіллєвій сфері, наприклад, володіння ефективними способами організації вільного часу. До цього ж відноситься досвід засвоєння учнем  картини світу, що розширюється до культурологічного й загальнолюдського розуміння світу.

3. Навчально-пізнавальна компетентність. Це сукупність компетентностей учня у сфері самостійної пізнавальної діяльності, що включає елементи логічної, методологічної, евристичної, загальнонавчальної діяльності, співвіднесеної з реальними об'єктами, які пізнаються учнем. Сюди входять знання й уміння організації цілепокладання, планування, генерації ідей, аналізу, рефлексії, самооцінки навчально-пізнавальної діяльності. Стосовно досліджуваних об'єктів учень опановує креативні навички продуктивної діяльності: добуванням знань безпосередньо з реальності, володінням прийомами дій у нестандартних ситуаціях, евристичними методами рішення проблем. У рамках даної компетентності визначаються вимоги відповідної функціональної грамотності: уміння відрізняти факти від домислів, володіння вимірювальними навичками, використання ймовірнісних, статистичних та інших методів пізнання.

4. Інформаційна компетентність. За допомогою реальних об'єктів (телевізор, магнітофон, телефон, факс, комп'ютер, принтер, модем, копір тощо) й інформаційних технологій (аудіо-, відеозапис, електронна пошта, ЗМІ, Інтернет) формуються вміння самостійно шукати, аналізувати та відбирати необхідну інформацію, організовувати, перетворювати, зберігати та передавати її. Дана компетентність забезпечує навички діяльності учня стосовно інформації, що міститься в навчальних предметах та освітніх галузях, а також у навколишньому світі.

5. Комунікативна компетентність. Включає знання необхідних мов, способів взаємодії з оточуючими й окремими людьми та подіями, навички роботи у групі, відігравання різних соціальних ролей у колективі. Учень має вміти презентувати себе, написати лист, анкету, заяву, поставити запитання, вести дискусію й ін. Для освоєння даної компетентності в навчальному процесі фіксується необхідна й достатня кількість реальних об'єктів комунікації та способів роботи з ними для учня кожного ступеня навчання в рамках кожного досліджуваного предмета чи освітньої галузі.

6. Соціально-трудова компетентність означає володіння знаннями та досвідом у сфері громадянсько-суспільної діяльності (виконання ролі громадянина, спостерігача, виборця, представника тощо), у соціально-трудовій сфері (права споживача, покупця, клієнта, виробника), у сфері сімейних стосунків та обов'язків, у питаннях економіки та права, у галузі професійного самовизначення. У дану компетенцію входять, наприклад, уміння аналізувати ситуацію на ринку праці, діяти відповідно до особистої та суспільної вигоди, володіти етикою трудових і громадських взаємин. Учень опановує мінімально необхідні для життя в сучасному суспільстві навички соціальної активності та функціональної грамотності.

7. Компетентність особистісного самовдосконалення спрямована на засвоєння способів фізичного, духовного й інтелектуального саморозвитку, емоційної саморегуляції та самопідтримки. Реальним об'єктом у сфері даної компетентності виступає сам учень. Він опановує способи діяльності у власних інтересах і можливостях, що виражається в його безперервному самопізнанні, розвитку необхідних сучасній людині особистісних якостей, формуванні психологічної грамотності, культури мислення та поведінки. До даної компетентності відносяться правила особистої гігієни, турбота про власне здоров'я, статева грамотність, внутрішня екологічна культура. Сюди ж входить комплекс якостей, пов'язаних з основами безпечної життєдіяльності особистості.

Однією із найважливіших компетентностей учнів початкових класів є вміння вчитися. Вона формується в усіх освітніх галузях, передбачених Державним стандартом.

Ключові компетентності учнів початкових класів, визначені новим Державним стандартом:

• вміння вчитися;
• загальнокультурна;
• громадянська;
• здоров’язбережувальна;
• компететності з ІКТ;
• соціальна.

Компетентність «уміння вчитися»:

• організовувати та контролювати свою навчальну діяльність;
• виконувати розумові операції й практичні дії;
• володіти вміннями й навичками самоконтролю та самооцінки;
• прагнення здобувати нові знання;
• самостійність у розв’язанні пізнавальних завдань.

Громадянська компетентність:

• знання державної й національної символіки;
• знання й дотримання прав та обов’язків учнів;
• активна участь у позашкільній та позакласній діяльності, свідоме ставлення до виконання доручень;
• засвоєння і дотримування учнем морально етичних норм;
• уміння керувати своєю поведінкою й оцінювати свої та чужі вчинки.

Загальнокультурна компетентність:

• культура міжособистісних відносин;
• толерантна поведінка;
• формування моральних якостей;
• ознайомлення з культурною спадщиною українського народу;
• ознайомлення з найважливішими досягненнями національної науки й культури, визначними подіями та постатями в історії України.

Інформаційно-комунікативна компетентність:

• здатність учня орієнтуватися в інформаційному просторі, володіти і оперувати інформацією.
• вміння добувати, осмислювати, опрацьовувати та використовувати інформацію з різних джерел, користуватися різноманітною довідковою літературою.
• уміння аргументувати й відстоювати свою думку;
• уміння здобувати нові знання на основі наявних;
• прагнення збагачувати словниковий запас;
• добре володіти усним та писемним мовленням;
• уміння формувати власну точку зору й доводити власну позицію;
• уміння адаптуватися в мовному середовищі;
• адекватне ставлення до критики;

Здоров’язбережувальна компетентність:

• уявлення і поняття про здоров’я, здоровий спосіб життя та безпечну поведінку;
• усвідомлення здоров’я як вищої життєвої цінності;
• взаємозв’язок організму людини з природнім і соціальним оточенням;
• удосконалення фізичної, соціальної, психічної та духовної складових здоров’я;
• дбайливе ставлення до свого здоров’я:       здорове харчування, розпорядок дня, гігієнічний догляд за тілом, загартовування.

Соціальна компетентність:

• проектувати стратегії свого життя з урахуванням інтересів та потреб різних соціальних груп, індивідумів, відповідно до соціальних норм та правил, наявних в українському суспільстві;
• продуктивно співпрацювати з різними партнерами в групі та команді, використовувати різні ролі й функції в колективі, проявляти ініціативу, підтримувати та керувати власними взаєминами з іншими;
• конструктивне розв’язання конфліктів, досягнення консенсусу, брати на себе відповідальність;
• усвідомлення учнями ролі та місця родини в його житті;
• оволодіння навичками родинних стосунків;
• виконання постійних доручень у родині.

Одне з важливих завдань у змісті нового стандарту початкової освіти – наступність між дошкіллям та початковою школою.

Актуальна проблема сьогодення – встановити наступність на державному рівні між дошкільними навчальними закладами і початковою школою, а також визначити форми роботи з дітьми, які не відвідують дошкільні заклади. Оскільки головним напрямом державної політики у сфері виховання проголошено особистісно-орієнтований підхід до дитини, а освіта трактується як процес, спрямований на розширення можливості компетентного вибору особистістю життєвого шляху, на її саморозвиток, то пріоритетними в оцінці ефективності виховання мають бути гуманітарні критерії благополуччя і розвитку дитини як особистості, відповідальність за наслідки вчинків.

Сучасне бачення вирішення проблеми наступності полягає у створенні умов для реалізації в освітньому процесі дошкільних і загальноосвітніх   навчальних   закладів   єдиної,   динамічної, перспективної системи особистісного творчого зростання дитини.

Забезпечення дієвості такої системи має передбачати:

1. Налагодження взаємодії між дошкільним та загальноосвітнім навчальним   закладом на основі угоди про співпрацю, у якій визначається мета співпраці, права і обов'язки дошкільного і загальноосвітнього   навчального   закладу.   Угода   укладається керівниками навчальних закладів щороку в серпні.

2. Обговорення, складання і затвердження щорічного плану спільної роботи між дошкільним та загальноосвітнім навчальним закладом.

Орієнтовна схема взаємодії між дошкільним та загальноосвітнім навчальним закладом:

• складання плану спільних заходів відповідно завдань, що необхідно вирішити на тому чи іншому етапі роботи;
• проведення   круглих   столів за участю адміністрацій і методичних служб навчальних закладів, батьків дітей майбутніх першокласників;
• затвердження спільного   плану   заходів   на   методичних об'єднаннях вчителів початкової школи і вихователів дошкільних навчальних закладів.

Основні напрямки методичної роботи із забезпечення взаємодії:

1) взаємовідвідування   відкритих   занять   у   дошкільних навчальних закладах і уроків у початковій школі;

2) анкетування   педагогів   дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів з питань всебічного розвитку особистості дитини;

3) проведення Днів відкритих   дверей   в   дошкільних   та загальноосвітніх навчальних закладах для батьків дітей старшого дошкільного віку, вихователів дошкільних навчальних закладів та вчителів початкової школи;

4) участь     у     спільних     педагогічних       радах, семінарах-практикумах, круглих       столах,       конференціях, консультаціях, тематичних виставках тощо;

5) спільні методичні об'єднання творчих груп вихователів дошкільних навчальних закладів і вчителів початкової школи;

6) залучення педагогів дошкільного навчального закладу і початкової школи до участі в спільних педагогічних проектах, розробки методичних рекомендацій і порад;

7) взаємообмін   накопиченим   педагогічним   досвідом   між вихователями   дітей   старшого   дошкільного віку та вчителями початкової школи   з   цікавих   проблемних   питань   реалізації наступності;

8) самоосвіта педагогів дошкільного навчального закладу і початкової школи, підвищення фахової майстерності;

9) взаємодія педагогів дошкільних   закладів   і   вчителів початкових класів щодо здійснення наступності за трьома напрямами: інформаційно-просвітницьким, методичним і практичним.

Інформаційно-просвітницький аспект, або аспект педагогічної освіти, передбачає ознайомлення педагогів дошкільної та початкової ланок загальної середньої освіти з явищем наступності, його специфікою як педагогічного феномену,   завданнями   здійснення наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, шляхами її реалізації.

Практичний аспект співробітництва між дошкільними закладами та початковою школою виражається, з одного боку, у попередньому знайомстві вчителів зі своїми майбутніми учнями, а з іншого у кураторстві   вихователем   своїх   колишніх   вихованців-першокласників.

Методичний аспект передбачає ознайомлення освітян зі змістом, методами та формами навчально-виховної роботи   в   дошкільних навчальних закладах та початковій школі;

10) розроблення індивідуальних, колективних та нетрадиційних форм методичної роботи у підвищенні рівня компетентності педагогів у   вирішенні   проблеми   наступності   ігрових форм навчальної діяльності дошкільників і учнів початкових класів.

Робота з дітьми старшого   дошкільного   віку   та   учнями початкових класів включає:

• проведення екскурсій у загальноосвітній навчальний заклад;
• організацію спільних виставок дитячих робіт, вернісажів, конкурсів тощо у дошкільному та загальноосвітньому навчальному закладі;
• відвідування театралізованих вистав, музеїв у дошкільному і загальноосвітньому навчальному закладі;
• відвідування дітьми старшого дошкільного віку святкової лінійки 1 вересня, присвяченої Дню знань, свята "Прощання з Букварем" та інших заходів у загальноосвітньому   навчальному закладі;
• спільну участь школярів і   дошкільників   у   проектній діяльності, тощо.

Робота з батьками передбачає:

• зустрічі вчителів початкової школи з батьками вихованців старших дошкільних груп на батьківських зборах;
• проведення   Інтернет-зборів   для   батьків   майбутніх першокласників;
• анкетування батьків майбутніх першокласників з   питань підготовки дітей до школи;
• організацію роботи "педагогічної вітальні" для батьків вихованців старшого дошкільного віку з питань підготовки дітей до школи;
• організацію   Днів   відкритих   дверей   для   батьків   у загальноосвітньому навчальному закладі;
• організацію   роботи Батьківських клубів та інших форм взаємодії.